Техніки самодопомоги:
тестування реальності

Ія Слабінська

Онкопсихологиня, президентка УПОА, членкиня IPOS

Страх невизначеності

Нерідко буває так, що думки про майбутнє в людини, яка проходить або вже завершує лікування, забарвлені в чорні або сірі тони. Попереду вона бачить тільки страждання, біль та неможливість вести активне, сповнене яскравих барв життя, як було до діагнозу.

Ми, онкопсихологи, неодноразово стикаємося з тим, що деякі пацієнти, які вже завершують лікування, замість відчуття полегшення та надії висловлюють великий неспокій і сум через те, що незабаром у їхньому житті настане інший період — без лікування, період, коли неодмінно виникнуть інші задачі та проблеми, яких раніше не було.

І це хвилювання зрозуміле. Ми всі рівні перед майбутнім: ніхто, якщо він не Ванга, не може передбачити, як складатиметься його життя. Але пацієнти відчувають цей страх невизначеності по-особливому. Багато тривожних думок, багато інтенсивних емоційних реакцій. Смуток, розчарування, страхи, панічні атаки, збудження або, навпаки, скутість дуже часті в цей період.

Як же допомогти самому собі впоратися з думками, які ми часто називаємо саботажниками — за те, як вони розхитують наш психічний стан і непомітно протидіють нашим планам?

Назвіть емоції, які відчуваєте зараз

«Мені страшно», або «мені тривожно», або «я відчуваю пустоту чи апатію».

Поясніть собі, чому ви це відчуваєте

Можливо, ви ніколи раніше з цим не стикалися, і це нове й незвичне для вас. Або ваша проблема має певні труднощі і вимагає допомоги інших людей, а ви звикли покладатися тільки на себе. Чи ви боїтеся, що за час хвороби втратили навички, з якими раніше легко справлялися з різними складнощами. А може, щось інше?

Ваші страхи та тривоги — нормальні почуття людини, яка опинилася в ситуації, подібній до вашої.

Коли людині діагностують рак, вона відчуває страх, тривогу та безвихідь. Наше завдання — знайти вихід із цього глухого кута: відшукати правильне рішення і повернути ситуацію собі на користь. Для цього потрібно піддати сумніву правдивість деяких наших думок-саботажників.

Техніка «Тестування реальності» полягає в тому, що замість злякатися певної думки — наприклад, «Я не отримаю роботу, бо в мене був рак» — і втекти від неї або повірити в неї й упасти у відчай, ми починаємо шукати інші погляди на цю думку. Так ми отримуємо повну картину того, що відбувається, і можемо собі допомогти.

Почнімо тестування думки «Я не отримаю роботу, бо в мене був рак».

1. Подивіться на свій минулий досвід

Чи був у вашому житті досвід, коли вам відмовили в роботі саме через онкологічне захворювання? Якщо такого досвіду не було, то цю думку ми можемо назвати припущенням, а не фактом. Ми можемо робити які завгодно припущення, але всі вони — не факти, а лише наша уява. Чи варто тоді сприймати їх украй серйозно?

2. Використовуйте знання інших людей

Дуже часто ми чуємо розповіді інших людей про їхній невдалий досвід працевлаштування і приміряємо його на себе. Дайте собі відповідь: чи знаєте ви всі обставини професійного життя цих людей не з їхніх слів? Можливо, вирішальним фактором при відмові була розбіжність кваліфікаційних очікувань між цими людьми і роботодавцями, а не хвороба. До того ж для повноти картини тримайте в голові не тільки негативні приклади, а й позитивні. Багато людей продовжують професійне життя після діагнозу, багато перекваліфіковуються, здобуваючи нову освіту. Чи знаєте ви таких людей? Якщо ні — це не означає, що їх не існує. Попитайте в пацієнтських групах про позитивний досвід інших. Будь ласка, залишайтеся об'єктивними у своїх судженнях.

3. Користуйтеся надійними джерелами інформації

Шукайте перевірену інформацію про пошук роботи або відновлення на ній. Дізнайтеся про свої права на ринку праці. За потреби ви завжди зможете отримати юридичний супровід.

4. Застосуйте власні норми

Якби до вас звернулася подруга з такою самою проблемою, як у вас, — що б ви їй порадили? Продумайте пункт за пунктом. Спробуйте проговорити це вголос або, ще краще, запишіть.

5. Використовуйте звичайну логіку. Будьте відверті з собою

На чому базуються ваші припущення? На страху не впоратися з ситуацією? Чи на тривозі, що під час лікування ви втратили певні навички? Це ваші припущення чи дійсні факти? Що треба зробити, щоб упевнитися у своїх силах — можливо, дати собі більше часу на відновлення або пройти певні курси чи тестування? Чи відповіли ви собі на важливі питання про роботу: яка саме робота вам потрібна, з яким графіком, в офісі чи дистанційно?