Сьюзен Зонтаг:
«Метафори вбивають»

Людмила Пухляк

Cancer survivor, громадська активістка, членкиня УПОА

Хто така Сьюзен Зонтаг

Сьюзен Зонтаг — непересічна американська інтелектуалка, письменниця, культурна критикиня та правозахисниця, чий гострий розум і безкомпромісна позиція зробили її однією з найвпливовіших постатей гуманітарної думки другої половини ХХ століття. Народившись у 1933 році, Зонтаг не обмежувалася академічною діяльністю, викладаючи філософію, а й активно втручалася в суспільні процеси через свої есеї, романи та безпосередню участь у правозахисних ініціативах — зокрема сміливі репортажі із зон військових конфліктів, таких як В'єтнам та облога Сараєва.

Її есей «Хвороба як метафора», опублікований у 1978 році, став результатом глибокого особистого переживання — боротьби з раком молочної залози. Цей досвід оголив перед Зонтаг не лише фізичні страждання, а й складний комплекс суспільних реакцій на хворобу: від тривожного замовчування та табуйованості до несвідомого перекладання провини на самого хворого.

Туберкульоз і рак: як змінювалися метафори

У своїй праці Зонтаг проводить глибоку історичну та культурну аналогію між сприйняттям туберкульозу та раку від минулого до сучасності (на момент написання есею). Вона досліджує, як змінювалися метафори, пов'язані з цими хворобами в різні історичні епохи, і показує, що ставлення суспільства до них, відображене в літературі, мистецтві та повсякденній мові, часто виходить далеко за межі суто медичного розуміння.

«Рак, як колись туберкульоз, — це хвороба, яку прийнято вважати не лише фізичною недугою, але й глибоко символічною сутністю. Вона нерідко уособлює приховані, часто неприємні істини про саму людину, про складні суспільні відносини та про фундаментальні проблеми сучасної цивілізації».

Хвороба стає своєрідним екраном, на який проєктуються суспільні страхи та упередження.

Зонтаг ретельно досліджує історичний контекст романтизації туберкульозу, особливо поширеної у світовій культурі починаючи з XVIII століття. Цю хворобу часто ідеалізували, пов'язуючи її з творчою геніальністю, надзвичайною чутливістю, навіть із певним аристократизмом та «витонченістю душі». Літературні герої, талановиті поети, видатні композитори — усі ці образи нерідко наділялися характерними ознаками сухот, і це сприймалося не як трагічна фізична недуга, а як ознака особливої вразливості, нібито свідчення вищого духовного рівня. Таке романтичне сприйняття могло призводити до того, що реальні страждання хворих замовчувалися або ігнорувалися.

Як яскравий приклад Зонтаг наводить героїню роману «Дама з камеліями» Александра Дюма-сина — Маргариту Готьє, яка помирає від сухот, залишаючись при цьому втіленням неземної краси, самовідданої жертовності та загадкової жіночності. Цей образ знайшов подальше втілення в опері «Травіата» Джузеппе Верді. Такі культурні репрезентації часто фокусувалися на естетичному аспекті хвороби, ігноруючи її руйнівний вплив на фізичне та емоційне благополуччя людини.

Авторка також аналізує символічні образи в романах Томаса Манна, особливо в «Чарівній горі», де туберкульоз постає не лише як фізична хвороба, що вражає героїв санаторію, а й як складна алегорія духовного очищення, внутрішньої трансформації головного героя. Хвороба набуває майже містичного значення, стаючи символом відходу від матеріального світу та занурення у сферу духу.

Реакція на есей

Публікація «Хвороби як метафори» викликала бурхливу реакцію. Одні вітали її як сміливий заклик до чесної розмови про хвороби, як звільнення від обтяжливих стереотипів. Інші сприйняли її як провокацію, що руйнує усталені культурні норми. Проте більшість читачів і критиків сходилися в одному: Зонтаг наважилася підняти вкрай делікатну та важливу тему, яка до того майже не звучала відкрито. Її голос став закликом говорити про хворобу без лицемірства, без обтяжливого символічного багажу, без руйнівних міфів та несправедливого осуду, які лише посилюють страждання хворих.

«СНІД та його метафори»

У 1989 році, в розпал епідемії ВІЛ/СНІДу, Сьюзен Зонтаг доповнила свій текст новим есеєм — «СНІД та його метафори». Ця робота стала ще одним переконливим прикладом того, як глибоко вкорінені суспільні уявлення та необережні слова можуть призводити до відчуження, дискримінації та позбавляти хворих співчуття й ефективного лікування. Зонтаг показала, як метафори, пов'язані зі СНІДом та раком (наприклад, метафори війни чи покарання), не лише спотворювали розуміння самої хвороби, а й сприяли стигматизації та ізоляції хворих.

Аналіз механізмів метафоризації хвороб допомагає краще розуміти сучасні дискурси про здоров'я та хвороби, включно з пандемією COVID-19 та іншими викликами в охороні здоров'я.

«…велика кількість людей, хворих на рак, вважають, що їхні найближчі родичі та друзі намагаються уникати їхнього товариства, а в межах власного дому вони часто стають об'єктом особливих запобіжних заходів, ніби рак, подібно до туберкульозу в минулому, є високоінфекційною хворобою».

На жаль, навіть у XXI столітті ми продовжуємо стикатися і з цією руйнівною стигмою, і з багатьма іншими, які Зонтаг так влучно аналізує. Ці стигми не лише ускладнюють життя хворих, а й можуть заважати їм вчасно звертатися по медичну допомогу та отримувати потрібну підтримку.

Від літературних героїв до інфлюенсерів

Аналізуючи романтизацію та мілітаризацію мови про хвороби, Сьюзен Зонтаг заклала підґрунтя для розуміння стійкості метафоричного мислення. Її спостереження знаходять продовження в сучасній літературі, кіно і в цифрову епоху. Якщо раніше романтизовані образи хворих черпалися з літератури та мистецтва, то сьогодні їхніми спадкоємцями стають фільми, серіали, а окремим пластом — ідеалізовані історії та образи в соціальних мережах, що створюють нові небезпечні міфи про хворобу та одужання.

Кому варто прочитати

• психологам, які працюють з пацієнтами та їхніми родинами, допомагаючи долати психологічні наслідки хвороби та стигматизацію;
• медичним працівникам, які щодня стикаються з людським болем і можуть краще зрозуміти емоційний світ пацієнтів, уникаючи травмуючих метафор;
• журналістам і комунікаційникам, які формують суспільну думку і можуть використовувати більш емпатичну та точну мову про здоров'я;
• пацієнтам, які можуть знайти у працях Зонтаг підтримку й розуміння власного досвіду, а також інструменти для критичного осмислення суспільних наративів про хворобу;
• усім, хто прагне глибше зрозуміти взаємозв'язки між мовою, культурою та нашим ставленням до тілесності, страждання і смерті.