Для близьких · УПОА

Міф про
п'ять стадій горя

Чому горе — не «етапи», які треба пройти в правильному порядку

Редакція УПОА

Українська психоонкологічна асоціація

Сьогодні ця тема стосується не лише онкопацієнтів, а й усього суспільства. Повномасштабна війна принесла із собою безпрецедентну кількість страждань: загибель близьких, втрата дому, здоров'я, відчуття безпеки, планів на майбутнє, віри в стабільність. Люди опиняються в глибокому екзистенційному горі — і кожен проживає його по-своєму. Важливо не нав'язувати шаблони, а підтримувати індивідуальні способи адаптації.

Ви, напевно, чули про п'ять стадій горювання — заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Їх часто згадують у фільмах, статтях і навіть у лікарських кабінетах. Але мало хто знає, що ця модель — не наукова істина, а метафора, створена для того, щоб пояснити складні емоційні переживання.

Звідки взялася ця ідея

У 1969 році швейцарсько-американська психіатриня Елізабет Кюблер-Росс описала ці стадії у своїй книзі «Про смерть і вмирання». Але вона досліджувала реакції людей, які дізналися про власну смертельну хворобу, — а не тих, хто переживає втрату. Пізніше ці ідеї стали застосовувати до будь-якого горя: втрати близької людини, розлучення, навіть втрати роботи.

Що з нею не так

Модель Кюблер-Росс була розроблена на основі якісних спостережень та неформальних інтерв'ю з понад 200 вмираючими пацієнтами, а не шляхом систематичного дослідження або суворого наукового тестування гіпотез.
Вона поєднує дуже різні психологічні явища — емоції, думки, поведінкові реакції — і подає їх у фіксованій послідовності без чіткого наукового обґрунтування.
Емпіричні дослідження не підтверджують, що люди проходять ці стадії послідовно або обов'язково переживають усі.

Чому це може бути шкідливо? Багато хто сприймає ці «стадії» як обов'язковий шлях, яким має пройти кожен, хто стикається з проживанням горя. А якщо людина не відчуває, скажімо, гніву — то починає думати, що з нею щось не так. Ідея, що горе має розгортатися «поетапно», може викликати провину. Це особливо небезпечно в ситуаціях, коли втрати вже самі по собі травматичні, — як-от в умовах війни.

Що пропонує сучасна наука

Сучасні моделі описують горе як гнучкий, нелінійний і глибоко індивідуальний процес:

Подвійний процес

Люди перемикаються між болем втрати й зусиллями повернутися до звичного життя. Це нормально — мати «провали» та «перепочинки» в переживанні горя.

Тривалі зв'язки

Емоційний зв'язок із втраченим (людина, ідентичність, життєвий план) не зникає, а трансформується і може підтримувати в новій реальності.

Надання сенсу

Горе стає способом переосмислити свій досвід, знайти значення, зробити висновки, які допоможуть жити далі.

Стійкість

Більшість людей мають внутрішні ресурси, щоб адаптуватися до втрати. Горе не завжди означає тривале страждання — іноді це шлях до нового внутрішнього зростання.

Модель Кюблер-Росс може бути зручною метафорою, але вона не є інструкцією. Горе — це не «етапи», які треба пройти в правильному порядку, а живий, складний, унікальний процес.

У часи, коли горювання стало частиною колективного досвіду, нам усім потрібні чутливість, гнучкість і підтримка — а не оцінювання або тиск «як правильно переживати».

Коли варто звертатися по допомогу

Якщо біль від втрати надто сильний, заважає жити, триває занадто довго або проявляється у вигляді тривоги, апатії, агресії, фізичних симптомів — це не слабкість, а знак, що вам потрібна підтримка.

Звернення до психолога чи психотерапевта — це не розкіш, а турбота про себе. Фахівець допоможе пережити складний досвід із меншою шкодою для себе, знайти ресурси й поступово відновити рівновагу.

Читайте також статтю Алли Антонової «Як пережити втрату близької людини».

Ще на цю тему: «Чотири найважливіші речі» Айри Байока.