Книжкова полиця · УПОА

«Психотерапія раку»
Саймонтонів

Найодіозніша книжка минулого сторіччя: що застаріло, а що корисне досі · Ія Слабінська, УПОА

Онкопсихологиня, президентка УПОА, членкиня IPOS

У рубриці «Книжкова полиця УПОА» ми розповідаємо про книги, корисні і цікаві як фахівцям, так і пацієнтам. Переглянувши нашу добірку, ми несподівано виявили, що ніколи не розповідали про найодіознішу книжку минулого сторіччя — «Психотерапію раку». Виправляємось.

Обкладинка книги К. і С. Саймонтонів «Психотерапия рака» — Карл і Стефані Саймонтони, «Психотерапия рака» — російське видання книги Getting Well Again (1978)

Книга подружжя Карла і Стефані Саймонтонів та Джеймса Крейтона «Психотерапія раку» (оригінальна назва Getting Well Again) вийшла у 1978 році і досі лишається популярною в певному інфополі, хоча сучасна психоонкологія відтоді значно еволюціонувала. Свого часу це була чи не єдина книга на пострадянському просторі, в якій була спроба системно описати психологічну підтримку людей, які живуть з онкологічним діагнозом.

Однак важливо пам'ятати, що книга написана майже 50 років тому, і частина її змісту застаріла або навіть може бути шкідливою, якщо сприймати її як сучасний посібник.

Що в книзі застаріло

Або суперечить сучасним науковим даним.

Автори припускали, що емоції та «внутрішні конфлікти» можуть бути причиною розвитку раку. Сучасна наука цього не підтверджує.
Саймонтони наполягали на тому, що пацієнт сам «спричинив» свою хворобу через певний тип особистості або негативні думки — і, відповідно, може «вилікувати» її лише силою волі.
У книзі є твердження, які можуть непрямо звинувачувати пацієнта у хворобі або в «недостатньому бажанні одужати». Це може посилювати почуття провини та сорому.
Деякі рекомендації щодо чудодійних візуалізацій та «контролю над хворобою» створюють нереалістичні очікування і не відповідають сучасним стандартам психологічної допомоги.

Пастка провини

Усе це створює величезне почуття провини. Якщо хвороба прогресує, пацієнт вважає, що він «погано старався», «неправильно візуалізував» або «не зміг бути позитивним попри все». Це лише посилює дистрес і змушує будь-яким способом пригнічувати природні негативні емоції. А якщо пацієнту це не вдається — а це часто справді не вдається, — це, своєю чергою, може призвести до певних психічних порушень і розладів.

Науковий факт. Американське онкологічне товариство зазначає, що немає жодних доказів того, що метод керованої візуалізації може змінити перебіг хвороби або вилікувати рак. Психотерапевтичний метод О. Карла Саймонтона внесено до переліку методів лікування раку з недоведеною ефективністю (List of unproven and disproven cancer treatments).

Що може бути корисним

Попри застарілі концепції, у книзі є елементи, які перегукуються з сучасними доказовими підходами, зокрема з когнітивно-поведінковою терапією.

Робота з тривогою та катастрофізацією

Саймонтони пропонували техніки, схожі на сучасні методи зменшення тривоги через усвідомлення думок і тілесних реакцій.

Підтримка активної позиції пацієнта

Ідея про те, що людина може впливати на якість свого життя, співзвучна сучасним підходам до психологічної підтримки.

Візуалізація як техніка релаксації

Сьогодні візуалізацію використовують не як «лікування раку», а як спосіб знизити стрес і покращити емоційний стан.

Чому візуалізація допомагає

Перемикання уваги

Під час складних або неприємних процедур (наприклад, в апараті МРТ чи під час радіотерапії) мозок схильний генерувати тривожні сценарії. Багато пацієнтів під час радіотерапії уявляють, як промені прицільно руйнують хворі клітини. Це допомагає «зайняти» мозок конкретним завданням — і не залишити місця для панічних думок.

Ефект дистанціювання

Створюючи внутрішні образи, пацієнт ніби дистанціюється від фізичного дискомфорту. Це дозволяє знизити рівень суб'єктивного болю та напруги.

Зниження фізіологічного стресу

Дослідження підтверджують, що керована візуалізація активує парасимпатичну нервову систему. Це сповільнює серцебиття, знижує артеріальний тиск і зменшує рівень кортизолу — гормону стресу.

Пошук ресурсу

Візуалізація — не лише внутрішнє «відео» про процеси лікування. Це може бути створення «безпечного місця» в уяві, де пацієнт відчуває спокій і комфорт, що дає змогу відновити внутрішній ресурс.

Як ставитися до книги сьогодні

Книгу можна розглядати як історичний документ — новаторський для свого часу, але застарілий сьогодні. Що ми можемо зробити — це подякувати її авторам (зокрема Карлу Саймонтону, який помер у 2009 році) за намагання в ті далекі часи почати відкрито говорити про психологічні проблеми пацієнтів і шукати — хоч і не завжди вдало, як виявилося, — способи, методи та техніки їх вирішення.

Ця книга не може бути джерелом сучасних клінічних рекомендацій, але окремі техніки можуть бути корисними як допоміжні інструменти для зниження стресу. Її можна читати як архівний документ, але з великим застереженням:

Рак — це біологічне захворювання, а не результат «неправильних думок», «типу особистості» чи стримування емоцій.

Психотерапія не лікує пухлину. Вона допомагає жити з діагнозом, але не замінює медичного лікування раку. На жаль.

Ви не винні у своїй хворобі. Будь-які техніки та методи психотерапії мають допомагати вам почуватися краще, а не ставати ще одним важким «обов'язком», який тисне і не має доведеної ефективності.

Про те, звідки береться міф про «ракову особистість», — у статтях «Погані дівчата теж хворіють на рак» і «Рак і стрес: що насправді кажуть дослідження».