Для фахівців · УПОА

Коли помирає пацієнт:
горе і вигоряння онкопсихолога

Як зберігати глибоку емпатію, не втрачаючи себе

Редакція УПОА

Українська психоонкологічна асоціація

У нашій роботі є тема, про яку складно говорити вголос. Іноді складно навіть дозволити собі її відчути. Це — смерть наших пацієнтів.

Ми поруч із людьми в найвразливіші моменти їхнього життя, і між нами виникає щось більше, ніж робочий контакт. Це не дружба у звичному сенсі й не родинні стосунки, але особливий зв'язок, побудований на довірі, відкритості та спільному переживанні складного шляху. Ми знаємо не лише діагнози — ми знаємо історії, мрії, страхи. Разом проживаємо моменти надії і моменти безсилля. І коли людина помирає, цей зв'язок не зникає миттєво.

Працювати онкопсихологом означає свідомо обирати бачити смерть не як виняток, а як частину життя, не відвертатися від неї, залишатися поруч там, де багатьом нестерпно. І ще один вибір, глибоко особистий, — прийняти власну смертність. Без цього в цій професії довго не залишаються. Але навіть якщо ми приймаємо смерть, це не означає, що вона нас не торкається.

Що ми переживаємо

Це може бути сум, печаль, а може — справжнє горе. І це важливо назвати своїм ім'ям: ми можемо горювати за нашими пацієнтами.

У науковій літературі це описується як професійне горювання (professional grief) — природна реакція людини, яка була по-справжньому включена в значущий контакт.

Таке горювання має свої особливості. Воно накопичується, бо втрат буває багато. Воно може бути непомітним зовні, але дуже відчутним усередині. І воно майже завжди супроводжується питаннями, які крутяться десь фоном: чи могла я зробити більше? чи достатньо я зробила?

При цьому таке горе часто не має простору для проживання. Його не заведено оплакувати, про нього не завжди говорять із колегами, і від нього відгороджуються фразою «це ж частина роботи». Але навіть якщо це частина роботи — це все одно втрата зв'язку з живою людиною.

З вами все гаразд. Якщо після смерті пацієнта ви відчуваєте сум, порожнечу, втому, розгубленість або хочеться трохи відсторонитися від інших пацієнтів — це нормально. Не треба вимагати від себе швидко взятися до роботи і повернутися в норму. Ми не можемо бути поруч із людським болем і не відчувати нічого. І, можливо, не повинні.

Як підтримати себе

Те, що справді допомагає, найчастіше виявляється простим і людським.

Маленькі ритуали прощання

Кілька хвилин тиші, запалена свічка, переглянуте фото чи листування. Або просто думка: «дякую за цей шлях разом». Це допомагає завершити те, що інакше так і залишається відкритим.

Згадувати без ідеалізації

Не лише про втрату, а й про те, якою людиною був пацієнт: його силу, жарти, моменти, коли ставало трохи легше. Так зберігається живий образ, а не лише біль від втрати.

Коротке слово підтримки родині, коли це доречно

Це важливо не тільки для близьких, а й для нас самих. Ще один спосіб попрощатися. Для деяких спеціалістів продовження роботи з родиною стає мостом від втрати до сенсу.

Інтервізії та супервізії

Говорити про це з колегами важливо, бо досвід, який роками залишається тільки всередині, рано чи пізно перетворюється на виснаження.

Дозвіл собі на паузу

Після втрати іноді просто потрібно перепочити. Це турбота про себе, а не ознака непрофесійності.

Чому це не можна ігнорувати

Непрожите горе не зникає — воно змінює форму. Проявляється як емоційне віддалення, цинізм, втрата емпатії — те, що називають compassion fatigue. Але коли горе має своє місце, воно може стати частиною професійної зрілості. Не болем, що руйнує, а досвідом, що поглиблює.

Емоційне навантаження та вигоряння

Як зберігати глибоку емпатію, не втрачаючи себе? Працювати з важкими історіями онкопацієнтів та їхніх близьких — це насамперед покликання, а не просто робота. Але навіть найвідданіші психологи можуть відчувати внутрішнє виснаження… і цього не треба соромитися.

55–66%

онкологічних медпрацівників (зокрема онкопсихологів, соцпрацівників, медсестер) відчувають середній і високий рівень емоційної втоми

60%+

фахівців, які працюють з онкопацієнтами, повідомляли про емоційне виснаження

Серед симптомів — безсоння, нав'язливі негативні думки, дратівливість. Це не про слабкість, а про людську реакцію на складний емоційний контекст, з яким щодня працює онкопсихолог.

Увага до себе — це турбота про пацієнтів. Емпатія — ваша сила. Але разом з нею приходить і втома. Важливо дати собі право на підтримку — не лише пацієнту, а й собі.

Практичні поради від IPOS

Розпізнавання станів

Помітити симптоми: погіршення сну, нав'язливі думки, зміни настрою.

Peer-support і супервізія

Ділимося, підтримуємо одне одного; регулярні case-дискусії — як ресурсна опора.

Ресурсні практики

Mindfulness, паузи в роботі, фізична активність / творча діяльність — для перезарядки.

Освітні кейси

За досвідом IPOS, grief-менеджмент (керування професійною скорботою) і профілактика compassion fatigue та вторинного травматичного стресу значно зменшують навантаження.

Психоосвіта

Профілактика починається з розуміння, що переживання втрати пацієнтів — нормальна, навіть адаптивна реакція. Пояснення цього колегам і керівництву допомагає «озвучити» скорботу як щось прийнятне.

Рефлексія на колективних сесіях

Регулярні case-конференції і супервізії, де психологи можуть обговорювати свій емоційний досвід (особливо після смерті пацієнта), допомагають структурувати почуття і зменшити накопичення емоційної втоми.

Ритуали пам'яті

Символічні практики («дерево пам'яті», спільні моменти вшанування), що дозволяють визнати та відпустити емоції, — працюють як ресурс для професійного проживання горя.

Профілактика compassion fatigue і вторинного травматичного стресу

IPOS пропонує комплексний підхід:

Психоосвіта. Навчання про CF/STS: симптоми (інтрузії, уникнення, збудження), ризики, ознаки — як базовий інструмент профілактики.
Навички стрес-копінгу. Методи з КПТ, mindfulness, self-compassion — ефективні для зниження рівня STS.
Супервізія та peer-support. Регулярна фахова підтримка колег, модель «buddy», обговорення складних випадків — знижують ізоляцію та емоційне навантаження.
Менеджмент навантаження. Балансування навантаження, контроль завантаження, гнучкий графік — допомагають зменшити хронічний стрес.

Якщо ви — пацієнт або родич і читаєте це: для нас ви не «випадок». Ви — люди, з якими ми розділяємо частину життєвого шляху. І цей досвід залишається з нами назавжди.

Пропонуємо колегам звертатися з пропозиціями щодо організації інтервізій та супервізій і підтримувального кола. УПОА — це наша взаємна допомога та професійний дім.

Wandke S. et al. (2025). Professional grief in psycho-oncology. Scientific Reports
Wandke S. et al. (2025). Professional grief — scoping review. PMC
Laor-Maayany R. et al. (2019). Grief and compassion fatigue in oncology. PMC

Читайте також: Як пережити втрату близької людини; Міф про п'ять стадій горя.