Для лікарів і пацієнтів · УПОА

Онколог
vs психолог

Чому інформування — теж підтримка і як повідомляти погані новини

Редакція УПОА

Українська психоонкологічна асоціація

Чи справді «Термінова консультація онколога» — це запит до психолога, а не до лікаря? Нам важливо відреагувати на позицію, озвучену одним із поважних клінічних онкологів: пацієнти, які звертаються із запитом «Терміново поговорити з онкологом», насправді потребують психолога, а не лікаря.

«Клінічний онколог при першій зустрічі з пацієнтом має працювати з людиною, яка вже налаштована на боротьбу, яка очікує на план дій з чіткими кроками та готова до плідної праці заради свого життя», — стверджувалося в дописі.

Але це не відповідає дійсності.

Маршрут пацієнта починається з лікаря

Маршрут онкологічного пацієнта починається саме з лікаря:

збір анамнезу;
обстеження;
повідомлення діагнозу.

У більшості випадків людина, яка щойно дізналася про онкологічне захворювання, ще не в змозі повністю усвідомити, що з нею відбувається. Їй страшно, вона розгублена. Щоб прийняти діагноз і бути готовою діяти, потрібен час. Разом з інформацією про діагноз і план лікування онколог має також повідомити, що пацієнт може звернутися до онкопсихолога, який має бути доступним у кожній лікарні.

Так, емоційна реакція — страх, шок, тривога, обурення — це природна відповідь на встановлення діагнозу «рак». І справді, онкопсихологи допомагають:

стабілізувати емоції;
мобілізувати внутрішні ресурси;
адаптуватися до нової реальності.

Інформування — це теж підтримка

Але початковий рівень тривоги значно залежить не лише від внутрішнього стану пацієнта, а й від того, як саме лікар доносить медичну інформацію.

Дослідження Faller та ін. (2017, Psycho-Oncology)

Показало пряму кореляцію: чим вищий рівень задоволеності пацієнта отриманою інформацією, тим нижчий рівень тривожності та депресії. PubMed

Тобто коли лікар відповідає, пояснює, структуровано надає інформацію, пацієнт почувається менш розгубленим і менш наляканим.

Інформування — це не «заспокоювання», а критично важливий клінічний етап. Саме тому в усьому світі існують протоколи повідомлення поганих новин, як-от SPIKES:

S — setting: оцінка сприйняття пацієнта;
P — perception: усвідомлення, що знає і відчуває пацієнт;
I — invitation: запрошення до розмови;
K — knowledge: надання медичної інформації;
E — empathy: емпатична реакція на емоції;
S — strategy: підсумок і спільне планування подальших дій.

В Україні поки що недосконала система онкологічної допомоги. Доволі часто пацієнт стикається з тим, що йому оголосили діагноз «рак» і не надали інформації про подальші дії, план і варіанти лікування. Тому він фрустрований і терміново шукає консультацію в іншому місці. Такий пацієнт, який просить «терміново поговорити з онкологом», не завжди потребує консультації психолога. Часто він просто потребує людяного, зрозумілого пояснення щодо свого стану, плану дій, лікування, щоб знизити паніку й зробити перший крок до боротьби, — і це справді зніме тривогу і заспокоїть його так, як жоден інший спеціаліст.

Не конкуренція, а партнерство

Закликаємо не протиставляти онколога й психолога. Це не конкуренція, а міждисциплінарне партнерство. І не намагатися перекласти на психолога ту частину роботи, яку повинен зробити лікар. Онколог має бути готовим говорити з пацієнтом — так, як прописано в протоколах, як вчать нас клінічна етика і сучасна психоонкологія.