Як говорити з дитиною
про свій діагноз

Яніна Дзюба

Лікар-психолог, онкопсихолог, гештальт-терапевт, співзасновниця УПОА

Чому варто говорити

Діти досить рано починають розрізняти емоційний стан батьків і реагувати на нього. Уже з вісімнадцятимісячного віку дитина здатна помітити тривогу або поганий настрій батьків. Пам'ятаєте, як реагують маленькі діти на страх або смуток мами? Так, діти «дзеркалять» стан матері.

Старші діти, якщо відчувають нестачу інформації, можуть спробувати знайти її деінде — у друзів, інших важливих дорослих або в інтернеті. І в цьому криється головна проблема: ви ніяк не можете проконтролювати, яку саме інформацію отримає ваша дитина. Наскільки вона її лякатиме чи заспокоюватиме? Наскільки вона правдива? Що дитина робитиме з цією інформацією?

Розмовляючи з дітьми відверто, ви піклуєтеся про них і захищаєте їх. Саме тому з дітьми потрібно говорити про діагноз і обговорювати питання, пов'язані з ним.

• Користуйтеся простими словами — такими, якими ви зазвичай розмовляєте з дитиною.
• Намагайтеся в розмові бути впевненими і спокійними.
• Якщо ви хвилюєтеся, що не зможете стримати емоцій, — не стримуйте і дайте дітям також висловити свої емоції.
• Добре, якщо під час розмови буде присутній ваш партнер або інша близька для сім'ї людина: вона зможе підтримати вас і вашу дитину.

Коли і де говорити

• Коли ви володієте більш-менш повною інформацією, щоб ви могли відповісти на питання дитини.
• За можливості — до госпіталізації, щоб у дитини був час прийняти нову інформацію про ваше здоров'я, і ваша госпіталізація стала не приводом для страху, а радше запланованим етапом лікування.
• Удома чи в місці, де дитина почувається спокійно і безпечно.

«Це моя провина?»

Молодші діти схильні до фантазування та егоцентричного ставлення до себе і світу навколо і часто відчувають провину за те, що відбувається в родині. Так само і за серйозну хворобу мами чи тата діти можуть відчувати свою провину.

«Чи можу я теж захворіти або заразитися?»

Діти користуються прикладами зі свого життя. Якщо вони бачили, як хтось із родини захворів, наприклад, на грип, а потім уся родина підхопила його і всі перехворіли, то ваша хвороба може викликати в них подібні роздуми.

Зі старшими дітьми можна поговорити про спадкові форми раку, запросити їх на консультацію до онколога і пройти необхідні обстеження.

«Ти помреш?»

Імовірно, найскладніше питання. До нього батьки зазвичай не готові, тому що їм самим дуже страшно, і часто людина не може відповісти на це питання навіть собі. Важливо підготуватися до відповіді заздалегідь. Ось кілька відповідей, які можуть знизити тривогу вашої дитини.

Діти до 7 років

У цьому віці основною формою пізнання світу є гра. Тож навіть про важливі речі з такими дітьми є сенс говорити через іграшку, у формі гри. За допомогою іграшки можна також показати місця на тілі, де саме знаходиться пухлина або де зараз болить (наприклад, після операції), щоб дитина розуміла, чому вас зараз краще сильно не обіймати або чому ви не можете взяти її на руки.

У цей період важливо бути уважними і терплячими до дитини:

• Якщо виникне потреба, зверніться до дитячого психолога, який допоможе пережити й прийняти досвід, що його отримує дитина.
• Для зменшення тривоги дуже важливо зберігати розклад дня. Певні рамки і ритуали дають дитині впевненість і стабільність, а звідси і спокій.
• Дитина має продовжувати займатися звичайними справами: ходити в садок, зустрічатися з друзями, гуляти, вчасно їсти і вчасно лягати спати.
• Важливо відразу розповісти дитині, хто опікуватиметься нею, поки ви не зможете цього робити (наприклад, під час лікування або реабілітації після операції). Дитині важливо розуміти, що поруч з нею буде інший дорослий, якому вона довіряє, і її звичний спосіб життя майже не зміниться.

Діти 7–12 років

У цьому віці дитина вже може щось знати про онкологічні захворювання, і ваше головне завдання — дізнатися, що саме ваша дитина про це знає. Це потрібно, щоб виправити можливі помилкові уявлення: всі ми знаємо, як багато хибних уявлень існує сьогодні щодо самого захворювання, його причин, лікування та тривалості життя.

Далі треба:

• Розповісти про ваші плани щодо лікування: «Так, я захворіла, але я знайшла гарного лікаря або гарну клініку, мені призначили лікування, воно триватиме деякий час, у мене все під контролем».
• Уточнити, чи є в дитини додаткові питання щодо вашого діагнозу та лікування, і відповісти на них.
• Розповісти важливим для дитини людям. Якщо у вашої дитини є інші авторитетні дорослі (вчитель, тренер, батьки друзів), спробуйте розповісти їм про ситуацію. Дитині треба буде поговорити ще з кимось, відреагувати свої почуття, і добре, якщо ці дорослі володітимуть хоча б основною інформацією, щоб допомогти і підтримати її.
• Розповісти дитині, як саме вона може вам допомогти в цей період: наприклад, з молодшими дітьми, прибиранням, приготуванням їжі, сходити в магазин чи аптеку. Це допоможе їй проявити свою турботу про вас.

Підлітки (від 13 років)

• Дізнайтеся, що саме ваш підліток знає про рак.
• Дайте достовірні джерела інформації, де дитина зможе почитати саме про ваш вид захворювання.
• Можете запросити підлітка на консультацію до вашого лікаря, щоб він сам міг обговорити питання, на які ви не можете відповісти (наприклад, про організацію лікування чи особливості операції).
• Можете також поговорити про ситуацію з важливими для ваших дітей людьми.

Сподіваємося, що наші рекомендації допоможуть вам у розмові з дитиною побудувати довірчі стосунки та чесний діалог.

Якщо онкологічне захворювання у самої дитини — читайте статтю Алли Антонової «Складні питання дітей з онкологією».

Читайте також: Рак у близької людини: що робити?.