Періодично стикаюсь із таким повідомленням від пацієнтів — в усній чи письмовій формі, наприклад у коментарях під постами про пошук онкопсихолога. Чому так буває, що з цим робити і хто винен? Давайте розбиратися разом.
Об'єктивні та суб'єктивні причини — у чому різниця?
Коли ми говоримо про те, чому онкопсихолог «не допоміг», важливо розуміти: причини можуть бути об'єктивними або суб'єктивними.
Це не означає, що суб'єктивне — менш важливе. Навпаки: емоційне сприйняття має величезне значення, особливо в умовах хвороби. Але розділення цих причин допомагає краще зрозуміти, що саме не спрацювало — і як це можна змінити.
Об'єктивні причини
Коли проблема — не у сприйнятті, а у реальних обставинах.
Інша спеціалізація
Психолог, до якого ви звернулися, може не мати підготовки саме в онкопсихології — а отже, не володіє специфічними знаннями про особливості лікування раку, фізіологічні та емоційні стани пацієнтів, їхні переживання та потреби. Він може бути прекрасним фахівцем в іншій сфері, але для вашого запиту йому бракує спеціальних знань, клінічного досвіду та розуміння онкологічної проблематики.
Запит поза межами компетенції психолога
Пацієнт очікує медичних порад, вирішення юридичних, фінансових чи соціальних питань, які не входять до компетенції психолога. Звісно, онкопсихолог може допомогти з перенаправленням до відповідного фахівця або розповісти про досвід інших людей зі схожою проблемою. Але очікування, що психолог повинен вирішити конкретну практичну проблему, можуть не справдитися.
Гострий момент звернення
Пацієнт перебуває в гострій фазі кризи, фізичного болю або шоку, коли терапевтичні інтервенції можуть бути малоефективними. У таких ситуаціях проводиться кризове консультування та/або надається необхідна медична (фармакологічна) допомога. Буває, що для стабілізації емоційного стану пацієнту потрібен просто час.
Одна пацієнтка розповідала: вона прийшла до психолога одразу після оголошення діагнозу — у стані шоку. Він не зміг дати полегшення. Але потім, уже під час активного лікування, вона знайшла іншого фахівця, з яким займалася медитаційними практиками — і він їй дуже допоміг. А першого вона звинуватила у непрофесіоналізмі.
Суб'єктивні причини
Коли проблема — у очікуваннях, переконаннях або особистісному сприйнятті.
Нереалістичні очікування
Пацієнт шукає рішення проблеми, яка може не мати швидкого вирішення — або взагалі невирішувана в тому вигляді, в якому він її формулює. Наприклад, пацієнт просить психолога допомогти повністю «вимкнути емоційну систему», щоб не відчувати негативних емоцій під час лікування. Ми не можемо цього зробити — але ми можемо навчити навичкам розпізнавання і регулювання емоційного стану.
Запит, який психолог не може прийняти
Наприклад, пацієнт переконаний, що рак — це виключно психосоматика, і очікує, що психолог знайде причину хвороби і «вилікує» її через розмову. На сесіях ми проводимо психоедукацію: розповідаємо про природу раку і про те, яка допомога може бути надана психологом. Але є пацієнти з непохитним переконанням і твердим наміром знайти саме такого фахівця, який їх «вилікує». Вибір залишається за людиною. Але саме в таких випадках ми найчастіше чуємо: «мені не допоміг онкопсихолог — він не захотів (не зміг) мене вилікувати від раку».
Неприйняття процесу терапії
Пацієнт хоче швидкого результату, чарівної таблетки, або очікує, що одна зустріч змінить усе. Але терапія — це тривалий процес, що вимагає часу і зусиль. Наприклад, пацієнт просить «щось терміново зробити з його головою», щоб швидко позбавитися страху рецидиву. Під час сесії ми пояснюємо, що ця робота комплексна і потребує серії зустрічей — але пацієнт може піти, щоб спробувати знайти того, хто зробить диво за одну сесію.
Складність проблеми
Дуже часто, особливо зараз, ми стикаємося з дуже складними запитами — як великий клубок із багатьох ниток. Наприклад, пацієнтка лікується в іншій країні, її сім'я в Україні, накопичилась ціла низка проблем, що стосуються майже всіх сфер її життя. Розплутати їх за одну сесію неможливо. Тому ми пропонуємо чітку структуру зустрічей у стилі «один крок за один раз». Багато хто погоджується — а хтось ні. У нас, психологів, залишається надія, що людина принаймні виговорилася — і їй вже трохи легше.
Особистісна несумісність
Пацієнт не відчуває довіри: не підходить стать психолога, його вік, зовнішність, стиль спілкування, час прийому, формат (очний чи дистанційний). Важливо, щоб між пацієнтом і психологом виникла певна «хімія» — але для цього має збігтися багато факторів. Жоден молодий психолог не застрахований від того, що деякі пацієнти не матимуть до нього довіри саме через його вік. Таке теж буває.
Запит щодо третьої особи
Такий запит стосується дій інших людей і не може бути вирішений через терапевтичні інтервенції. Наприклад, пацієнтка каже, що зможе бути щасливою тільки тоді, коли її син одружиться. Або просить повернути чоловіка з іншої сім'ї. Ми можемо обговорити тему щастя, поточну сімейну ситуацію, шукати разом способи вирішення — але ми не можемо змусити сина одружитися, а чоловіка — повернутися. Деякі люди можуть бути розчарованими у наших здібностях.
І ще одне — важливе
На жаль, трапляються випадки, коли головна причина того, що «психолог не допоміг» — некомпетентність або неетична поведінка фахівця. Є «червоні прапорці», які мають вас насторожити:
Психологічна допомога — це не завжди про миттєве полегшення. Це про процес, про стосунок, про поступове розплутування внутрішніх і зовнішніх вузлів. Дуже хочеться побажати кожному, хто шукає підтримки, знайти свого психолога. Того, хто буде поруч не лише як фахівець, а як людина. Розуміючого. Приймаючого. Теплого. З ким можна буде побудувати терапевтичні стосунки, які справді працюють. Бо в умовах онкологічного діагнозу — це не просто важливо. Це життєво необхідно.