Складні питання до психолога дитячої онкології

Діти люблять задавати питання. З допомогою питань вони встановлюють зв’язок між предметами та явищами, дізнаються нову інформацію, налагоджують контакти, вчаться спілкуватись.

Але інколи питання дітей ставлять дорослих у глухий кут . Особливо, якщо питання задають діти, які хворіють на онкологічні захворювання. Вони переживають страждання болісних процедур, втрати звичайного ритму життя, в той час, коли їх однолітки відвідують садочок або навчаються у школі. Хвороба вже сама по собі є стресом, а коли щось болить - особливо. До поганого самопочуття додаються багато обмежень і заборон, зайва вага, вплив деяких ліківна психоемоційний стан, випадання волосся. Тому і питання у них бувають досить серйозні і часто носять екзистенційний характер.

Інколи навіть самі найдосвідчені психологи губляться від питань дітей, які хворіють на онкологічні захворювання. І приводи до цього точно є:

➢ діти задають будь-які питання,

➢ роблять це вони в будь-якому місці,

➢ частіше за все, без дорослої делікатності.

Якщо у психолога з дитиною, з якою він працює, склалися довірливі стосунки, питання дитини можуть бути прямими і по суті. Такі питання від дітей свідчать про рівень довіри до психолога. І якщо дитина готова довірити вам свої тривоги і страхи, як не розгубитися і дати реальну підтримку дитині в такій ситуації:

➢ працюйте над своїми страхами - ви ніколи не зможете допомогти побороти, наприклад, страх смерті дитині, якщо самі не приймаєте або заперечуєте факт її існування;

➢ якщо питання було складне або викликало сильні емоції і почуття, зупиніться, використайте техніки розслаблення, якими ви володієте, наприклад, техніка заспокійливого дихання;

➢ навчіться відрізняти слова від реальності - якщо ви відчуваєте, що можете втратити свідомість після слова “ампутація”, навряд чи зможете говорити з дитиною про це оперативне втручання;

➢ відповідайте питанням на питання до тих пір, поки не відчуєте, що ви “on the same page”. Наприклад, якщо дитина запитує: “Що станеться зі мною після операції?”. Запитайте її у відповідь: “А ти як думаєш, що станеться з тобою після операції?”. Можливо дитина хоче поговорити про це, а можливо має на увазі щось прозаїчне. Але не користуйтеся питаннями для того, щоб уникнути відповіді.

➢ не використовуйте складні терміни, евфемізми та метафори, особливо з дітьми дошкільного віку, тому що маленьким дітям ця мова незрозуміла. Говоріть з дитиною “мовою її віку”;

➢ якщо не знаєте відповіді, будьте готові сказати: “Я не знаю”. Діти самі вчаться багатьом речам і не очікують від дорослих, що ті все знають. Скажіть, що ви пошукаєте відповідь у літературі, наукових творах, або дізнаєтесь у професіоналів

давайте чіткі і ясні відповіді на питання, якщо ви дійсно знаєте відповідь. Будьте чесними та щирими;

➢ перевірте розуміння відповіді дитиною, запитайте у неї, що вона зрозуміла з вашої відповіді. Якщо ви будете робити так, то побачите як часто діти неправильно розуміють пояснення. Вірніше, як часто дорослі дають дітям неправильне розуміння.

➢ не бійтеся виявляти свої емоції, але завжди пояснюйте їх. Зазвичай навіть маленькі діти знайомі з емоціями, але можуть вважати, що вони щось зробили не так не отримуючи пояснень;

➢ не бійтеся просити вибачення, якщо ви випадково сказали “щось не те” або образили дитину.

Публікацію підготувала Алла Антонова - онкопсихологиня дитячого відділення Національного Інститут Раку України, членкиня Української психоонкологічної асоціації.